У своїх есе Василь Чепурний пише – за яку б тему не брався – тільки те, що спробував на смак, що надпив, надкусив, лишень про той шлях, де його нога ступала, що бачив на власні очі, про людей, з ким зустрічався, що читав, чим був зворушений і що напружувало розум.

У «Титлах і комах» він такий, як і в житті – безкомпромісний, з відкритою, а отже незахищеною душею, з відвертими судженнями, які не всім подобаються, а найперше і йому самому, але він їх не приховує, не ретушує.

Про що пише Чепурний? Про літературу і культуру, їхню історію і сучасність, про політику і, звісно ж, людей, які всім тим рухали чи рухають. Але головне не те, що він пише, а як – з болем. Безліч історій успіху, перемог, щасливих реляцій, радісного лементу Чепурний, ніби зумисно залишає іншим, а сам зачіпає тільки те, що має розпач, трагедію, що позначено негативом, підступністю, зрадою…

Леонід Ісаченко