Уривок з книги "Платеро і я", переклад Юрій Ананко

Ах, скільки сяйва й паху!

Ах, як сміються луки!

Ах, як співа світанок!

Народний романс

 

В уранішню мою напівдрімоту зненацька увірвався несамовитий дитячий вереск. Не в змозі більше спати, роздратований, схоплююся з ліжка й, поглянувши крізь розчинене в поле вікно, зрештою розумію, що той ґвалт учиняють птахи.

Виходжу в сад і теж дякую Господу за цей блакитний день. Безкоштовний і просто неба нескінченний концерт для дзьобів! Щебетливо капризує в криниці ластівка; дрізд висвистує на поваленім помаранчевім дереві; перемовляються вивільги, спалахуючи поміж дубками; протяжним сміхом озивається в’юрок із верхівки евкаліпта й на високій сосні невтомно сваряться горобці…

Яке порання! Сонце заливає землю срібною й золотою радістю; повсюдно: перед будинком і в ньому, серед квітів, біля джерела – сотнею кольорів виграють метелики; і вся околиця повниться кипучими вибухами й тріскотнявою нового життя.

Здається, знаходимося ми у величезнім сяйнистім стільнику, у серцевині безмежної необпікально-розжареної троянди.