Деякі критики називають прозу Христини Козловської екзистенційно-абсурдиською, хтось навіть нарік письменницю "українським Кафкою"... Проте у цьому розмаїтому світі для самої авторки головне мораль, зернятка добра, котрі засіваються у серце читача й конче мають «зійти» добрими вчинками та «вродити» щирими почуттями.
Із Христиною говоримо про енергію письма, важливість жанру казки та літературні вподобання авторки.
Фото з особистої сторінки Христини Козловської у Facebook
1.Ваша нова книга «Ящірка та її хвіст» - це філософічні казки для дорослих. Чому саме такий формат, адже у багатьох казка асоціється із чисто дитячим жанром?
Усі ми в душі трохи діти, а, може, ми ніколи й не перестаємо ними бути. Принаймні інколи дуже хочеться бути наївним, хочеться вірити в те, що добро завжди перемагає, що щоб не сталося, тебе завжди захистять і допоможуть. Все це приходить до нас ще в дитинстві і з часом не те, що не зникає, а стає ще сильнішим, стає сокровенним бажанням. Із роками ми можемо обростати багатьма іншими бажаннями, але, як на мене, всі вони лише похідні від бажання добра та любові, які присутні у нас від народження. І от коли людина стомлюється від своїх бажань, добре сісти й прочитати казку, щоб зрозуміти, що люди не діляться на дітей та дорослих, просто з часом можуть забувати, чого вони насправді хочуть.
Фото - Юлії Малети
2. Писання книг надає вам енергії чи, навпаки, вичерпує вас?
Писання дає мені відчуття зробленої роботи, яка є дуже важлива і яка мусіла бути зроблена, саме тому і отримую від цього багато енергії.
3. В оповіданні до збірки «При надії. Дев’ять особливих місяців» Ви висвітлили ідею любові та гармонії. Серед усієї палітри емоцій, що переповнюють жінку під час цього особливого стану, важко було вихопити й передати у творі те сакральне забарвлення Вашої вагітності?
Ні, зовсім не важко. Адже якщо є любов та гармонія, їх не треба довго шукати та вихоплювати. Людина у цьому стані щаслива та умиротворена, вона тиха, тому легко може почути та відчути що відбувається всередині неї. Цей стан сприймається нею як щось природнє, можливо навіть природніше, ніж усе, що було до цього.
4. Існує думка, що письменники завжди пишуть про себе, навіть коли вони вважають, що ні. Наскільки ви присутні у своїх творах?
Щось у цій теорії є. Я завжди казала, що не пишу про себе, бо писати про себе – зовсім нецікаво. Але зараз я думаю, що таки пишу про себе, але про себе іншу. Бажання бути різним у реальному житті тяжче втілити, ніж на письмі, де можна писати про тих, ким хотів би бути і ким нізащо б не хотів стати, все це можливо, всі ці ролі ти не просто можеш, а мусиш приміряти на себе, бо мусиш відчути за тих про кого пишеш. У своїх творах ти всюди і водночас ніде. І невідомо чи ти присутній у героях, чи вони у тобі, бо писати – це перш за все досліджувати себе, знаходити себе іншого, знаходити в собі когось.
Фото з особистої сторінки Христини Козловської у Facebook
5. Чого Ви не любите у літературі?
Не люблю відсутності історії, яку я завжди шукаю. Хочу, щоб мені розповідали про щось і тоді я буду готова слухати.
6. Що читаєте зараз?
Зараз читаю літературу з генетики й знаходжу цю тему дуже цікавою.
7. Із якими іншими авторами ви дружите? Ділитеся між собою письменницькими секретами?
Зараз спілкуюся більше із знавцями літератури, а не з її творцями, поєдную приємне з корисним, як то кажуть. Вони розповідають мені про щось таке, в чому мені бракує знань і водночас завжди раді послухати про те, як у мене відбувається процес писання і як з’являються ідеї. Пояснити такі речі досить складно, якщо взагалі можливо, тому і завжди весело.
8. Чи було у Вас бажання писати під псевдонімом?
Так, колись була ідея писати під чоловічим псевдонімом і перевірити, чи зможу написати «чоловічу» прозу. А ще була ідея спробувати написати під псевдонімом щось зовсім інше, таке якого ще ніколи не писала. Але наразі це лише колишні ідеї.
9. На годиннику зараз літо: як любите його проводити, де відпочиваєте?
Влітку люблю якнайчастіше бувати на природі.
10. Ну й наостанок, що побажаєте нашим читачам?
Бажаю читачам не забувати своїх справжніх мрій і бажань, а якщо й забувати, то вчасно згадувати.