Нова книга прозаїка та поета Василя Карп’юка потішить спраглого до спокою та забуття, втомленого містом та знервованого побутом читача. Кожне слово повертає до істин рідного краю та забутого затишку. Про поезію писати складно, аналізувати чи щось радити й поготів.
Читаючи есеїстику автора у збірці «Ще літо, але вже все зрозуміло», відчуваєш за рядками людину тонку, раниму, чутливу та спостережливу.
У «Глінтвейні…» бринять нотки туги та ностальгії за дитинством та колись втраченими й наново віднайденими цінностями. Адже скільки всього ми впускаємо з очей, через що проходимо повз, не озираючись, не помічаючи.
Збірка поезій тематично поділена на чотири розділи: «Серце», «Думки», «Душа», «Гори». Під кожен медитуєш по-особливому, слова перегукуються з твоїми власними, думки обертаються навколо простих істин, зрозумілих та пережитих кожним. Розділ «Серце» — освідчення та туга за прекрасною, коханою жінкою, спроба спіймати, наздогнати її та сказати несказане колись.
мав намір іти на побачення. ми ж домовлялися,
що після роботи перетелефонуємо. хто саме це зробить,
не уточнювали, але подумалось, що буде природніше,
коли це зроблю я. перед самою хатою набрав
твій номер, а ти сказала, що втомлена. і в мене було
двояке відчуття. з одного боку, могли би гарно
погуляти. з іншого — зараз смакую смажену
картоплю з оселедцем. ба більше, з цибулею.
«Думки» ввібрали в себе всю осінь, всю буденність та самотність. «Душа» — це розмова одного чоловіка з Богом, питання про вічне та спокута за минувщиною. «Гори» — напівдитячі напівстарчі спогади про карпатський край, дари лісу, життя з природою. Прості шляхи, прості рішення, прості думки. Кожен їх мав у своїй голові, кожен змирився з невідворотним, кожен довіряв щось своє паперу. Життєва філософія автора — бути в гармоніїї з собою, прийняти та відпустити, згадати, поділитися та змиритися з тим, що маєш, і подякувати усьому тому, що трапилося.
я люблю те
що вже не відповість взаємністю
бо ще жодне минуле не сказало „так“
скільки б йому не освідчувалися
Лірика Карп’юка, як і проза, — данина природі людини бути собою, не відвертатися від минулого, природнього та найважливіше — залишатися людиною.
Співець з Брустурів пише мовою відчуттів, фізичних та метафізичних: коли сумну музику порівнюють із сухим вином, немовлят — із яблуками Білий налив, а шосту ранку — із чаєм з чайника. Викинути б з голови мотлох та зупинитися б на пару хвилин, як це робить автор, аби зловити той момент поезії. Зупинися, мить, ти прекрасна.