"Поетична мова Петросаняк базована на ритмічному поділі довгих товідальних речень. Образ створюється на тлі емоційно нейтральної нарації за допомогою нюансованих змістових акцентів, стилізованих під неокласику..." 
Ось у такому образі зринає творча натура івано-франківської поетеси, перекладачки й літературознавиці - Галини Петросаняк. Ми поспілкувалися з авторкою про її нову збірку, творчий процес та читацькі вподобання.

"Екзофонія"... Доволі екзотичне й незвичне слово) Що воно означає і як у вас відбувався сам процес найменування збірки? 

Дослівно «екзофонія» означає чужоземне, екзотичне звучання. У вужчому значенні це слово вживається в літературознавстві, коли йдеться про авторів, які пишуть не рідною мовою, а наприклад, мовою країни, в яку переїхали, коли були дітьми. Таких авторів в англомовному чи німецькомовному просторі зараз дуже багато. І хоча автори, які зважуються писати мовою нової батьківщини, зазвичай дуже добре цю мову опановують, але в їхньому письмі все одно відчувається, що їхня рідна мова – інша, вони «звучать» трохи по-іншому, ніж оточуючі. Оця часто ледь вловима різниця у звучанні автора і його оточення і є екзофонія. Мені це поняття сподобалося, бо воно багатозначне. Адже за великим рахунком кожен автор є «екзофонічним», навіть більше – «екзофонічною» є кожна людина, яка говорить чи пише.  

Ваша збірка містить чимало циклів ("Любовна ботаніка", "Роса", "Міст з паперу або наші гебреї"). Зокрема є й "Улюблені боги та герої". Чим вони вас так захопили, що ввійшли до когорти улюблених? 

Вірші, з яких складається збірка, писалися протягом двадцяти п’яти років. За цей час багато чого захоплювало, було цікавим, відповідно, відображалося у поезії. «Любовна ботаніка» – це дуже традиційна для українського мелосу тема. Адже в наших народних піснях дуже часто почуття – любов насамперед – пов’язані з рослинами: юнаки порівнюються з дубочками, ясенами тощо, а дівчата з берізками, калиною, ружею. Я просто трохи по-іншому обіграла цю традицію. «Роса» – це мінімалістські вірші, такі собі краплинки, в яких щось цікаве відображається. «Міст з паперу» – це вірші, що виникли, коли відкривала для себе світ галицьких євреїв, які до Другої світової війни жили в наших містах і селах поруч з нашими предками. «Улюблені боги та герої» – це персонажі грецької міфології, реакція на колишнє захоплення Овідієм і загалом античністю.    

Зараз ви мешкаєте не в Україні. Любите подорожувати? Нові міста дарують вам натхнення та посил для письма? 

Подорожувати люблю. Нові місця розбурхують уяву, дають змогу
пізнавати й обдумувати нове, а отже, надихають. 

Ви пишете і поезію, і прозу. А що вам із цього ближче? Кого у вашій літературній душі більше: лірика чи прозаїка? 

В останні роки найактивніше працюю як перекладач прозових творів, 
найчастіше перекладаю те, що називається non fiction. Остання робота – автобіографія Соми Морґенштерна, що на початку березня має вийти у видавництві «Книга 21». Закінчую роботу над збіркою власних оповідань, яку планую видати ще цього року. Час від часу пишу есеї. Але поезія теж залишається близькою. Бо це дуже концентрований жанр. В одному цікавому рядку вірша можна «помістити» цілу історію. А загалом люблю поезію смислу, байдуже, в якому жанрі, в якій формі. Люблю мислення й уміння висловити думку якнайточніше, якнайкраще, якнайцікавіше.

Ви коли-небудь думали писати під псевдонімом? 

Так, у мене є кілька псевдо, які я Вам, звичайно ж, не відкрию.

А як відбувається процес писання: ви сідаєте у затишну місцину, заварюєте філіжанку чаю, думаєте над певним сюжетом і творите свої твори чи це радше хвиля натхнення, яка може зринути у будь-яку мить? 

По-різному. Найкраще завжди мати біля себе зошит і олівець, бо цікава думка, рядок, образ може «спіткати» тебе в дорозі. А взагалі – це робота, як і будь-яка інша. Треба вміти зосередитись. Дисципліна дуже важлива, я б сказала, навіть важливіша, ніж талант. 

Думаю, не секрет, що кожен письменник (і не тільки) любить читати. А от якщо уявити час як стовідсоткову шкалу, то скільки відсотків ви відводите читанню і скільки – письму? 

Читанню більше, ніж письму. Останніми роками люблю читати історичну, науково-популярну й психологічну літературу, маю інтерес до точних наук, які мене мало цікавили в юності (біологія, фізика, наприклад). Але хорошу белетристику й поезію теж не оминаю.

Повернімося до збірки, ваші поезії розташовані у довільному порядку чи ви відточували, який вірш має бути наступним. На вашу думку, порядок поезій впливає на загальне враження від книги? 

Загалом збірка побудована за хронологічним принципом. Чи важлива послідовність віршів? Мабуть, залежно від читача. Комусь важлива, комусь ні. Перевага книжки поезій – її необов’язково читати послідовно. 
     
Вам більше подобається писати класичні вірші з усталеною системою версифікації чи полюбляєте експериментувати над формою і змістом?

 Я людина консервативна. Але експериментувати обов’язково треба. Адже новизна, нова форма – один з основних критеріїв мистецтва загалом. Ми не можемо без кінця в тих самих інтонаціях переспівувати те, що вже на такий самий лад співали двісті років тому. Отож, від цікавої екзофонії усі виграють, бо вона розширює горизонти.  

У статті використані фото з особистого архіву авторки.
Також використана цитата про авторку зі статті Володимира Єшкілєва.