Розмова з Анною Петрів


Цього року ви дебютуєте на українській авторській ниві, розкажіть нашим читачам кілька слів про себе та про ваш "пілотний" роман "Несамовитий".
Одна з речей, які не люблю робити - це розповідати про себе. Завше здається, що нема в мені нічого, що може зацікавити чи вразити. Народилася у місті Коломия, тому й головний герой роману теж звідси. Майже десять років мешкаю у Львові. Тому й інші герої звідси. Як на мене, вийшло досить непогане поєднання двох міст.
Прозові твори та поезію видаю ще зі шкільних років. Збірки, газети, "Тепла серія", журнал "Дніпро", мережа Інтернет і нарешті - повноцінний роман. Така собі мрія, що здавалась нереальною. На сьогодні мережа, мабуть, чи не найкраща платформа для реклами, піару та певної реалізації себе як автора. Тож запрошую в інстаграмі стежити  за тегом #мамині_вірші , де публікую поезію та буду писати більше прози й розповідати про 'Несамовитого".
Освіта далека від творчості - я юрист та аспірант кафедри історії держави, права та політико-правових вчень. Історія така примхлива панця з характером, яку або любиш або ні. Середини не дано. 
Найбільше досягнення -  мій син. 
І, як кожна жінка, мрію про сім'ю та дім, де буде щастя та спокій. Сім'я для мене - це набагато більше, ніж штамп у паспорті, це грунт, основа, на яку накладаються цеглинки життя й реалізації, де спокійно та нема страху.



Скільки часу ви виношували ідею написання книги?
Приблизно рік, адже у книзі багато особистого, що сталося років так за п'ять. Треба було переосмислити, наважились  та почати  писати. Хтось казав, що перший роман письменник пише для себе. Зрештою, так і є. Я ще домам, що і для себе. Писала твір аби самій мати змогу  розібратися у життєвих проблемах. Аби  самій собі дати віри та впевненості. А коли редакція погодилася видати роман , я  ще  довго не вірила у те, що мрія мого свідомого життя стала реальністю і що психоаналіз, самокопання та проекція важлива та знайшла відгомін не лише  у моєму серці.

Чим ваш твір вирізняється на фоні інших у цій жанровій ніші, і кому, насамперед, ви б порадили його читати.
Насамперед усім жінкам, які не мають віри в себе, які, зважаючи на обставини замкнулися, потерпають від морального насильства. 
Мені важко говорити про певні унікальні відмінності роману від інших. Перш за все, мабуть, це герої. Особливо Ігор - учасник АТО. Наступне - розкриття колориту мого рідного міста та Львова. Можна сказати погляд на романтичне місто збоку.



Як ви вибирали імена для своїх героїв? 
Для мене імена та дати важливі, адже вірю, що від них залежить характер чи певні особисті якості людей, а в нашому випадку персонажів. Зрештою, автор створює цілий світ. Нехай на папері, але настільки реальний, що персонажі проживають своє хоч і маленьке, але життя. Головний герой - Ігор - був названий на честь мого кума, який, на жаль, зможе прочитати  книгу хіба з хмаринки. Ім'я Софія мені  близьке, адже колись  мене мали так назвати:) Орест Луцький - поєднання імен  двох акторів франківського театру. Проте зовність, звісно, збірний образ типу чоловіків, які мені до смаку. Крім кольору очей, бо я надаю перевагу карим:). Марія ,  мабуть, одне з кращих та інтернаціональних імені у світі. Усі Марії, які зустрічались на моєму шляху, були і є хорошими жінками.



Яку сцену у романі було описати найважче?
Загалом, як письменнику, було важко писати діалоги, певно й тому їх не надто багато у книзі. Треба ще багато працювати над майстерністю, вдосконалюватись аби виходило все краще й краще. Психологічно було важко писати все, що стосується Марії-Ореста-Любомира. Особисте розкривати важко.

За жанровими ознаками "Несамовитий" детектив з елементами любовного роману. На яких авторів ви рівнялися, пишучи твір у цих напрямках?
Особисто мені було важко виписувати саме детективну лінію. Юридичні моменти було писати куди легше, адже навчання залишило бодай щось у голові:) 
Я не рівняюсь ні на кого, адже кожен з нас унікальний. Так, певні елементи, ідеї, прийоми запозичила від Ю Несбьо та Зигмунда Мілошевського, проте не можна назвати це рівнянням чи наслідуванням. Кожен автор має плекати стиль, аби зайняти саме свою унікальну нішу. Для мене було важливо показати слідчого не як сухого юриста, а як живу людину зі своїми проблемами. Бо всі ми люди з душею та серцем. Тому й роман вийшов повен емоцій, любові, віри, а не інтриг та розслідувань.

Ви заховали в своїй книзі якісь секрети, які знайдуть лише близькі вам люди?
Так, їх там достатньо. І, оглядаючись назад, я б додала ще більше сцен, розкрила певні моменти, проте це  була б зовсім  інша книга. Тож маю план здійснити задум у продовженні:) Роман став пророчим для мене. Певні персонажі ожили, я зустріла їх у реальному житті й неймовірно рада. Наприклад, мама Ігоря - Любов Іванівна. Я уявляла її настільки реально, що, зустрівши у живій людині, була шокована.
Мені, як і Марії, пощастило знайти свого Ореста - саме такого , про якого мріяла  й гадала, що таких  чоловіків не існує.

Від чого б ви відмовилися, щоб стати кращим письменником?
Від алкоголю:) Жартую, звісно. Є лише одна умова, за якої відмовлюсь від келиху вина:) Від страху та лінощів.

Ну й, традиційно, що ви побажаєте нашим читачам?
Знайти себе, вірити у свої сили та, звісно, прочитати "Несамовитого". Чекатиму вас на Форумі!:)