Різдво - це наймагічніша й найказковіша пора, адже саме у цей час усюди витає дух добра й любові. І часто цю чудесну атмосферу помахом письменницького пера змальовують автори. Тож ми підготували для вас найріздвяніші уривки із наших новинок.

 

Різдво - єдине свято, яке починається не вранці, а ввечері. В день перед Різдвом багато роботи, він повний клопотів, схожий на будень, та все ж інший, сповнений очікування дива. Мама з бабцею готують дванадцять страв до різдвяної вечері. Ватра горить цілий день, у хаті тепло й пахне свіжоспеченим хлібом. Настуня теж допомагає. Вона має почистити від лушпиння часник і цибулю, помити сушені сливи й фасулі, приготувати малий кітлик, у якому бабуся згодом тертиме мак. А головне, вона має стежити, щоб вогонь під пшеницею, яка вариться на кутю, не був занадто великим, щоб пшениця не підгоріла. А потім допомагати ліпити вареники, яких буде зо три види з різними начинками. Найбільше вона любить із маком, бо їх їдять солодкими.
Цього дня дорослим аж до вечора не можна нічого їсти, бо так годиться, каже бабця. То і вона, Настуня, не їстиме, вона ж уже майже доросла, їй давно минуло вісім. Ну хіба що трохи скуштує фасуль зі сливами, бо таку страву ніколи, ні в будні, ані у свята не готують, лише на Різдво. А Настуня так любить цей літній запах сушених слив з димком.

Галина Петросаняк "Настуню, лети!" із книги "Різдвяний янгол"

Фото - Анастасія Стефурак

На Різдво Оленка не відходила від вікна: чекала снігу. Їй більше не було чого чекати. Петрик запалив свічечку, і вони помолилися. Петрик почистив картоплину Оленці й собі.
- Тиша вже є? - спитала Оленка.
- Якщо ти будеш торохкотіти, то не буде.
Коли вони поїли, Оленка попросила загасити світло, аби у вікно можна було побачити янгола. І раптом все зупинилося: на якусь долю секунди завмер годинник, стихли голоси сусідів за стіною, не було чути телевізорів і магнітофонів. І тут пішов сніг (його не було у жодних прогнозах погоди, але він пішов!) Величезні сніжинки сипалися і сипалися. Найбільша завмерла біля їхнього вікна, Оленка помахала їй рукою, і та повільно опустилася на землю.
- Час спати, - Петрик смикнув за руку сестру, яка, як заворожена, дивилася у вікно на великі і такі чисті сніжинки. - Загортайся у ковдру і лічи сніжинки!
Діти вклалися спати.
Петрик заплющив очі, плакав і просив маленького Ісусика про те, аби повернулася мама. Ні, не з чергової гулянки, а по-справжньому. А Оленка шепотіла своєму янголові, який хороший Петрик і аби янгол зробив щось таке, щоб Петрик повірив у Різдво і дива. Якщо віриш у дива, то вони обов'язково трапляються.
Вони заснули і не відчули, як янгол зібрав з їхніх щічок сльози і опустив їх у мамине серце. Вони пропекли його, і мама прокинулася. Згадала, що у неї двоє дітей, заради яких треба жити, якщо не можеш жити заради себе.
А старий священик дивився на снігопад, згадував маленького замурзаного хлопчика і знав, що це Оленчин сніг.

Ольга Деркачова, "Мій різдвяний янгол" із книги "За лондонським часом"

Фото - mybookshelf_ua