У вівторок, 6 березня, до івано-франківської книгарні "Є" завітала Галина Петросаняк, яка нещадавно повернулася зі Швейцарії, з презентацією збірки поезій "Екзофонія". Поспілкувалися про назву збірки, цикли, які туди ввійшли, та хронологічно розібрали творчість поетеси.
І лунали вірші, і воскрешались спогади, і панувала між усіма весна. Модерував розмову Юрко Андрухович.
Про збірку:
"Це швидше зібране, ніж вибране, Юрку. Тому що майже все, що написане, все і вибране. Тобто якось здавна я намагалася писати так, щоб потім мені не геть було соромно за те, що я написала двадцять років тому. І коли я тепер переглядала вірші, опубліковані 1996-го, в принципі такі, які тепер не можна показувати людям, я визнала такими, може, три чи чотири зі своєї першої збірки "Парк на схилі". Тобто практично з кожної зі своїх збірок, а їх уже практично чотири, я вибрала 90% текстів…"
Фото - Тетяна Павлик
"Є у мене такий, скажімо, алгоритм письма. Тому що цикл, який вже є у другій половині книжки "Міст з паперу або наші гебреї", виник протягом, напевно, двох-трьох років, коли я інтенсивно займалася нашим краєзнавством. Я цікавилася, що німецькою написано про наші краї, а німецькою мовою про наші краї дуже часто писали якраз єврейські автори, які звідси походили. І відповідно, я відкрила для себе такий великий єврейський і галицький світ, і займалася цим ще й тому, що туристів супроводжувала. Це якимось чином матеріалізовувалося теж і у віршах цього циклу. Якісь найгостріші, найцікавіші, на мій погляд, думки, висновки, рефлексії і вилилися у такий цикл".
Фото - Тетяна Павлик
Про назву збірки:
"Насправді є такий термін в науці, у літературознавстві він найчастіше використовується. Я читала у якійсь із праць і натрапила на нього. А потім задала в пошуку в Google німецькою, себто латинськими літерами, і нічого не знайшла. Бо в літературознавстві воно тільки недавно запроваджено і ще не дуже добре засвоєно. І насправді слово говорить саме за себе, тобто означає «екзотичне звучання», яке є незвичним і чужинським трохи. І ось в літературознавстві термін функціонує в контексті авторів, які пишуть не рідною мовою. Тобто, наприклад, у Німеччині чи Швейцарії живуть багато авторів, які походять з інших країн, але вони вже живуть в німецькомовному світі років 25-30 і пишуть німецькою. І їхня німецька досить коректна. Це, звісно, завжди індивідуально, але коректна настільки, що нею можна видавати книжки. Тобто вона коректна, але все одно вона відчутна; відчутна оця особливість така невеличка, що все-таки говорить не мовець, для якого ця мова є рідною. І оце є екзофонія.
А потім я з подивом відкрила для себе, що в принципі це слово насправді ширше. І якщо так розібратися, то кожен з нас екзофонний, адже кожен має свій словник, спосіб висловлюватися, свої улюблені слівця, помилки… Тобто кожен – екзофонний. Це знову ж таки іманентна риса кожного з нас…
І мені здалося, що це плідна назва і досить цікава".
Фото - Тетяна Павлик
"Я завжди хотіла об’єктивності, якої нема насправді, якої досягти важко, бо ми обмежені з собою і ми не можемо бути об’єктивними. Але завжди мені хотілося цієї об’єктивності. Я намагалася все завжди проаналізувати з усіх боків, щоби якнайоб’єктивніше підійти до якогось феномену… І пошуки цього всього можуть бути цікавими. Вони можуть бути плідними для насамперед себе самого".
