Франківські авторки презентували "Переписник пані Мулярової"

26 лютого до Книгарні "Є" в Івано-Франківську з презентацією смачної новинки "Переписник пані Мулярової" завітали Ольга Деркачова та Ірина Фіщук. Авторки поділилися таємницями міста, важливістю чоловічих і жіночих стосунків для літератури та теплом слова, яке сповна наповнило присутніх. Модерував розмову Іван Монолатій.

Ольга Деркачова:
"Коли Іра поділилася зі мною ідеєю, що це буде історія про пані Мулярову, думалося, як би це зробити краще. Мені подобається сама форма, коли є кілька оповідань, вони різні, але їх герой – один.
Стефа, вкотре посварившись зі свекрухою і не отримавши підтримки від коханого, тікає до родичів в Яремче. Чекає поки до неї приїде її чоловік, який має кинути все і приїхати, а він не їде і шле телеграми. І потім, коли родина починає натякати, що вже досить. Коли приходить третя телеграма, вона вирішує, що треба повертатися. У потязі, який їде назад, вона зустрічається з подругою юності своєї свекрухи. Також тут є одна історія про те, як хлопці в Яремче, коли їде поїзд вигукують: "Гуляс! Гуляс!" І є про те, чому цей гуляс, що це означає і чому цей вигук. Це той елемент краєзнавчий, тому що, здається, в ретроісторіях він повинен бути, хоча б для створення ефекту достовірності. І в ретроісторії, як на мене, іноді важко тому, що десь автор хоче дати багато краєзнавства і губиться за цим або сюжет, або характер. І чому оця втеча, чому повернення? Хотілося, щоб пані Мулярова заговорила, заговорила з перших сторінок і так, щоб читач її не забув".


Фото - Тетяна Нємцева

"Взагалі чоловічі і жіночі стосунки, як на мене, це завжди вигідна тема для літератури. Вона актуальна завжди, тому що стосунки між людьми будуть доти, доки існують люди. А оскільки дуже багато оповіді побудовано на діалогах, і це діалоги в такому закритому, суто жіночому середовищі, тому це наче так ми дали чоловікам можливість підгледіти підгледіти, про що говорять жінки, коли не чують чоловіки…"

"Ми з Ірою пустили одна одну: вона мене в ідею, я – в текст. І такі речі не можуть бути без довіри. Тут довіра має бути така з двох боків: того, хто заходить, і того, хто пускає. І перший має добре розуміти, що йому довіряють. І якщо він не може виправдати цієї довіри, то треба розвернутися і піти. Тож мораль така: треба вірити один одному і довіряти".


Фото - Ірина Фіщук

Про упирів: "В нас завдяки Володимиру Єшкілєву є міф про могилу вампіра. І ми трішки об’єднали її з нашим сюжетом. Історія закручена навколо дівчини, яка є вельми хворою. І Стефа з подругою вирішують, що це упир, який вночі приходить і п’є з неї кров, тому вона така бліда. А ще батьки не йдуть на контакт – і точно вже це - упирі. І вона з подругою не додумуються ні до чого мудрішого, ніж вночі ловити того упиря і рятувати третю подругу. Ну а чим закінчується – почитаєте. Скажу тільки, що всі лишилися живі".


Фото - Тетяна Нємцева

"Місто завжди має передавати досвід… Тому що взагалі міста, як на мене, це є люди. І епоху визначають не лише, скажімо, архітектурні споруди, пам’ятники, але й люди. Просто люди відходять, а речі залишаються. І фактично ця історія теж почалася з речей".
Ірина додає: "Власне, це історія про середовище, про бачення людей одних і тих самих речей під різним кутом, під різним розумінням. Міста нас міняють і міста створюють середовище, вони нас надихають міняти і писати дальше".

Ірина Фіщук про дуелі: 
"Отже, суть дуелі в тому, що кожна закінчується смертю… тілом. І на основі цієї ідеї ми розписали цілу історію про те, як людина сама вирішує, як має закінчитися ця дуель. В нашому оповіданні особливість в тому, що насправді люди, які визначили, що конче має бути дуель, перед самою сутичкою налякалися і побігли до полісмена, самі написали на себе донос, оскільки дуелі були заборонені. І за допомогою поліції вдалося уникнути двох великих жертв".

Про "Білу печаль":
"Починалася історія із того, що Стефанія поїхала в Яремче і чекала, коли з Він до неї приїде. А він як розважливий мужчина пограв на її внутрішніх рисах: вона чекала його, а він ніяк не їхав і писав їй телеграми. От, власне, ось ця ідея і проходить дальше у інших оповіданнях".

Ольга додає, що "Тут у цьому уривку є й певне дорослішання Стефанії. Вона розуміє, що світ в принципі є різний, і він трішечки ширший, і стосунки між людьми бувають різні. Вона така спочатку інфантильна, а потім з цього відбувається її дорослішання".

.


Фото - Ірина Фіщук