*

Нема нічого вічного, але все вічне,
як слово, хліб, вода, вино, як рана й сіль.
Приходить звично хтось і йде назавжди звично,
і в змішаному хорі зміна голосів.

Життя прожите перетворюється в міф
і даленіє в пам’яті саме собою.
І хто кого чи що насправді переміг,
коли за мед платити треба гіркотою.

І врешті-решт живе сюжет трагікомічний
в театрі вірностей сліпих і зради зрад,
вдивляння правди у хисткі, продажні вічі.

І як це витерпиш усе, якщо терпіти –
неначе каятись за те, що мусиш жити
і перетворювати біль душі на жарт.

*

Василь Рябий, з книжки «СологолоС»