Як безпорадне плем'я на Землі -
Раби світів на світовій галері,
Нам Шлях Чумацький - сіллю на чолі...
Куди? Чому? В котрій пливемо ері?
Знов налягаєм на чуже весло,
І хто ж над нами наглядач-галерник?
Куди нас, товариство, занесло?
В чуже добро між несвоїх америк?..
А вдома ще пасеться сивий час.
Чекає осінь з пазухою яблук...
Там є усе, але немає нас,
І зажурився спогад, як журавлик...
Куди ми всі? Так прикро, що агій...
Хто нам хрест-нАвхрест забиває вікна?
Народе споконвічних ностальгій,
Чому до сеї правди недозвикну?..
Та ж тут тебе тримали до Христа,
Стелили трави й домоткану крижму,
Тут все твоє - глибИни й висота,
Зірок родинних лікувальне пижмо.
Тут ще сидить на призьбі сивий дід,
Кому б то нині казку розповісти?
Сорока примостилася на пліт,
Вся чорно-біла, як останні вісті...
І тут такі вишивані сади -
Ніде нема такого рукоділля...
Тут сон такий, як місяць молодий,
І ніч як благодатна породілля...
...Така на долю виспрагла земля.
Уже вмирає?Але ще не вмерла...
Під синім небом в золотих полях
Пливе кудись розгойдана галера...